У жанрі спортивної драми не часто можна побачити кіно, що здивує. Здебільшого це шаблонні фільми з простою, мов фанерні двері, мотивацією головних героїв, видовищними зйомками тренувань та змагань і простою істиною, усвідомлення якої допомагає герою сягнути вершини. Ця формула стала до того звичною, що зроблені за нею фільми не викликають роздратування чи суму через стагнацію, бо це працює. А йдуть на них у кінотеатри задля круто поставлених і знятих сцен, а не заради пізнання високих матерій.

Саме так працював фільм «Крід», що вийшов на екрани чотири роки тому. Він ідеально відбив покладені на нього надії, показав нам продовження історії добре знаного героя та розпочав нелегкий шлях нового. Не забули і про видовищність, яка зірок із неба не хапала, але і сварити її не доводилося. Цього ж я очікував і від «Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа», та все пішло не за планом.

Драма задля драми

Зав’язка фільму полягає в тому, що Адоніс Крід сягає вершини успіху та отримує пояс чемпіона світу у важкій вазі. Здавалося б, Олімп підкорено й тепер йому все під силу, проте на горизонті з’являється Віктор Драго, син сумнозвісного Івана Драго. Для незнайомих із серією фільмів Рокі, це чоловік який свого часу вбив під час боксерського поєдинку батька Адоніса, але пізніше програв самому Роккі Бальбоа. Як результат, кар’єра Івана завершилася, його забули на батьківщині й навіть дружина покинула сім’ю, залишивши їх із сином на призволяще. Не складно здогадатися, що основною мотивацією Віктора стало бажання повернути їм чесне ім’я та заслужені лаври. Для цього він і прибув із батьком до Америки, Так само на поверхні лежить і першочергова мотивація Адоніса — показати хто тут найкрутіший боксер, помста за батька це радше прикриття для справжньої причини.

Далі події рухаються як за підручником: гучна поразка Кріда (без втрати поясу), моральне зцілення героя, підготовка до реваншу і важка перемога у, здавалося б, надважких умовах. Вищеописані події супроводжуються народженням дитини Адоніса й окремою драмою пов’язаною з її вадами слуху. А тією важкою вибореною мораллю, яка допомогла йому перемогти у вирішальному поєдинку, стала фраза «Якщо хочеш завдавати іншим біль, то полюби його сам».

Сюжет фільму старалися розбавити побічними гілками, щоби глядачам не так нудно було спостерігати за розвитком основної канви. Та в них вийшло так, що й базова історія не різниться якістю, і за побічними дивитися не хочеш. Більшість героїв, мов ті ляльки — роблять, бо так треба. Крід із гарячою головою лізе на помітно крутішого противника, бо так треба. Віктор хоче отримати пояс, бо батько сказав, що так буде краще. А Роккі хоче налагодити взаємовідносини із сином, бо варто б уже нарешті це зробити. І якщо останнє нормально для другорядного персонажа й добре подано в рамках: «Є зав’язка проблеми, розвиток, показані переживання героя, розв’язка», — то все інше нагадує невдалий вінегрет. Навіть ліхтар так і не полагодили, а він був своєрідною рушницею на стіні, яка запам’яталася найкраще.

Історію для фільму «Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа» мовби силою витягували з пальця п’ятирічного дітвака, якого мама привела здати аналіз крові. Вона старається грати на ваших емоціях, але смичок поламаний. Намагається краще розкрити персонажів, але наприкінці фільму серйозних метаморфоз зазнають тільки двоє з них, та й те герої другого плану. Фільм намагається змусити глядачів співпереживати показаним людям, але доходить до того, що в драматичні моменти залом котяться смішки. Авторам вдалося здавалося б неможливе: зробити розповідь у спортивній драмі до того кепською, що вона звертає на себе увагу й ти те й діло задумуєшся над власним втраченим часом.

Актори, до слова, грають настільки добре, наскільки їм дозволяють їхні персонажі. Найприємніше було спостерігати за Дольфом Лундгреном, виконавцем ролі постарілого Івана Драго. У його грі було чітко видно біль поразки, що гнітив персонажа та роз’їдав його зсередини протягом довгих років. Його сюжетну арку добре закінчили, показавши планомірне зростання людини над собою і, якщо вас цікавила його доля після подій «Роккі 4», то навряд ви залишитеся розчаровані.

Красиво, але мало

Проте, якщо ви ладні спостерігати за цим сюжетним безладом, то нагородою для вас може стати візуальний ряд. Вразити любителів візуалу «Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа» — не зможе, але в смутку також не залишить. Вихід Адоніса під крутий біт та крики публіки, боксерські матчі, тренування на межі можливостей — усе це приваблює око. Нерідко виникає відчуття, мовби от-от і взагалі буде розрив шаблону, та не дотягнули.

Проте все вищеперераховане — це максимум третина хронометражу. Якщо в нещодавньому «Аквамені» нас вражали візуалом щохвилини, то тут доводиться чекати на такі епізоди, як Хатіко на хазяїна. Не зрозумійте неправильно, з інтер’єрами приміщень, операторською роботою та освітленням усе добре, але це не та картинка, що притягує до себе поглядом.

Про все та ні про що

«Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа» це той випадок, коли краще обмежитися переглядом трейлеру, щоби зарядитися пафосом та піти глянути нарізку боксерських матчів із фільму на ютубі, коли вони туди доберуться. Не тому, що фільм не вартий витрачених на нього грошей, а тому що він не цінує ваш час. Дві години вас змусять сидіти в очікуванні того, як полагодять ліхтар, щоби залишити цей вирішальний момент на третій фільм. А натомість вам покажуть дуже мало вартісних моментів.

Та попри все вищесказане, дещо у фільму вийшло. «Крід ІІ: Спадок Роккі Бальбоа» красиво закінчує історію протистояння Бальбоа та Драго, показавши ким стали персонажі. Так, можна сперечатися, що після «Роккі 4» у цьому не було потреби, та зробили вони це до неможливості приємно. І саме ці дві ниточки сюжету тримали мене до кінця і принесли основну долю задоволення від фільму.